- Як допомогти дитині з дитбудинку: історія хабаровського наставника (ФОТО) Руслан все життя провів...
- Як допомогти дитині з дитбудинку: історія хабаровського наставника (ФОТО)
- Як допомогти дитині з дитбудинку: історія хабаровського наставника (ФОТО)
- Як допомогти дитині з дитбудинку: історія хабаровського наставника (ФОТО)
Як допомогти дитині з дитбудинку: історія хабаровського наставника (ФОТО)
Руслан все життя провів в дитячому будинку і залишився б там до повноліття, якби не зустріч з Тетяною. Півтора роки тому жінка стала хлопчикові старшим другом і допомогла знайти сім'ю в підлітковому віці, що практично нереально. Про те, як благодійність може змінювати долі людей Тетяна розповіла кореспонденту DVhab.ru.
Шапка з іменами
Восени 2016 роки Тетяна Забара випадково дізналася про проект «Наставництво» в дитячому будинку №4.
- Я давно замислювалася про благодійність, але прочитавши про проект дитбудинку, зрозуміла - це саме те, що мені потрібно. Матеріальну допомогу надавати - занадто просто і незрозуміло - не видно результат. Тут допомога адресна. Ти займаєшся з конкретною дитиною, стаєш його другом, допомагаєш йому пізнавати світ по іншу сторону стін дитячого будинку, - розповіла Тетяна Забара.
Кожен майбутній наставник повинен пройти спеціальну школу - протягом місяця з кандидатами працюють психологи, пояснюють, як спілкуватися з вихованцями дитячого будинку. Потім дорослі знайомляться з дітьми в ігровій формі, а згодом складаються пари дорослий - дитина.
- У нас з Русланом все сталося природно. Це була чергова гра і нас попросили залишити в шапку імена хлопців, кого б ми хотіли бачити своїми вихованцями, діти теж писали імена бажаних наставників. Ми з Русланом одночасно один одного вибрали. З нами працювали настільки хороші фахівці - я навіть здивувалася, що такі є в дитбудинку. У нас уже склався стереотип, що в цій установі важкі діти і строгий персонал. Виявилося, що тут чуйні психологи і вони допомогли нам подружитися з хлопцями, - поділилася наставниця.
перші складності
Після того, як навчання закінчилося, Тетяна почала вибудовувати відносини з річним Русланом та з'явилися перші складності.
- Дуже непросто було перебудувати свій графік - потрібно цілий день раз на тиждень присвятити дитині, а у мене є син, якому теж потрібна увага. І кожен раз я намагалася провести час з Русланом поза стінами дитячого будинку - вийти погуляти, кудись сходити і дивилася на хлопчика, чи сподобається йому. Він же не виявляв жодних емоцій і мене це турбувало. Було важко, поки в один момент я не вирішила відпустити ситуацію. Я прийняла вихованця як частину свого життя, а не як обов'язок. Відразу з'явився час і я перестала турбуватися про його реакції, просто проводила з ним час і сама отримувала від цього задоволення, - розповіла Тетяна.
Через деякий час наставниця оформила гостьове відвідування і привела хлопчика в свою сім'ю - познайомила з дитиною і чоловіком. Руслан тримався насторожено, але час і тепле ставлення все виправило - хлопчик почав довіряти своїм новим друзям. Тетяна зазначає, що за півтора року спілкування їй вдалося змінити ставлення дитини до життя і до людей.
- Він жив у дитячому будинку і навчився спілкуватися тільки з місцевими дітьми, а з однолітками за територією у нього виникали складності, він замикався. Я намагалася це виправити, ми часто виходили «в люди» і одного разу я помітила, що він спілкується з ровесниками без проблем - ось тоді я і зрозуміла, що не дарма з'явилася в його житті, - поділилася Тетяна.
Будемо дружити сім'ями
Після півтора років спілкування з Тетяною для Руслана знайшлися прийомні батьки. Саме спілкування з наставницею допомогло хлопчикові знайти спільну мову з сім'єю, яка бажала його усиновити. Вихованець побачив, що Тетяна довіряє їм і сам відкрився, став спілкуватися як «зі своїми». Н аставніца впевнена, що з набуттям Русланом сім'ї, їх спілкування не припиниться.
- Те, що у Руслана з'явиться сім'я - не означає, що я його втрачу. Я знайду нових друзів - його батьків і ми будемо продовжувати спілкуватися, ходити один до одного в гості і вітати у свята. Він став мені близькою людиною, частиною мого життя. Разом з батьками допоможу йому прийняти рішення вступити в ДВГАФК, у нього хороші успіхи в спорті, але він боїться йди до вузу. Поки що я не готова взяти іншого вихованця, тому що розумію всю відповідальність і поки що не готова до цього, - сказала Тетяна.
Нагадаємо, проекту «Наставництво» виповнюється три роки. Творці школи організовують фестиваль, в рамках якого розкажуть про свою діяльність, про те, хто може стати старшим другом для дитини з дитячого будинку і познайомлять гостей з вихованцями. Захід пройде 10 червня в парку імені Ю.О. Гагаріна з 14:00 до 17:00.
Марина Ємельянова, новини Хабаровська на DVhab.ru
Як допомогти дитині з дитбудинку: історія хабаровського наставника (ФОТО)
Руслан все життя провів в дитячому будинку і залишився б там до повноліття, якби не зустріч з Тетяною. Півтора роки тому жінка стала хлопчикові старшим другом і допомогла знайти сім'ю в підлітковому віці, що практично нереально. Про те, як благодійність може змінювати долі людей Тетяна розповіла кореспонденту DVhab.ru.
Шапка з іменами
Восени 2016 роки Тетяна Забара випадково дізналася про проект «Наставництво» в дитячому будинку №4.
- Я давно замислювалася про благодійність, але прочитавши про проект дитбудинку, зрозуміла - це саме те, що мені потрібно. Матеріальну допомогу надавати - занадто просто і незрозуміло - не видно результат. Тут допомога адресна. Ти займаєшся з конкретною дитиною, стаєш його другом, допомагаєш йому пізнавати світ по іншу сторону стін дитячого будинку, - розповіла Тетяна Забара.
Кожен майбутній наставник повинен пройти спеціальну школу - протягом місяця з кандидатами працюють психологи, пояснюють, як спілкуватися з вихованцями дитячого будинку. Потім дорослі знайомляться з дітьми в ігровій формі, а згодом складаються пари дорослий - дитина.
- У нас з Русланом все сталося природно. Це була чергова гра і нас попросили залишити в шапку імена хлопців, кого б ми хотіли бачити своїми вихованцями, діти теж писали імена бажаних наставників. Ми з Русланом одночасно один одного вибрали. З нами працювали настільки хороші фахівці - я навіть здивувалася, що такі є в дитбудинку. У нас уже склався стереотип, що в цій установі важкі діти і строгий персонал. Виявилося, що тут чуйні психологи і вони допомогли нам подружитися з хлопцями, - поділилася наставниця.
перші складності
Після того, як навчання закінчилося, Тетяна почала вибудовувати відносини з річним Русланом та з'явилися перші складності.
- Дуже непросто було перебудувати свій графік - потрібно цілий день раз на тиждень присвятити дитині, а у мене є син, якому теж потрібна увага. І кожен раз я намагалася провести час з Русланом поза стінами дитячого будинку - вийти погуляти, кудись сходити і дивилася на хлопчика, чи сподобається йому. Він же не виявляв жодних емоцій і мене це турбувало. Було важко, поки в один момент я не вирішила відпустити ситуацію. Я прийняла вихованця як частину свого життя, а не як обов'язок. Відразу з'явився час і я перестала турбуватися про його реакції, просто проводила з ним час і сама отримувала від цього задоволення, - розповіла Тетяна.
Через деякий час наставниця оформила гостьове відвідування і привела хлопчика в свою сім'ю - познайомила з дитиною і чоловіком. Руслан тримався насторожено, але час і тепле ставлення все виправило - хлопчик почав довіряти своїм новим друзям. Тетяна зазначає, що за півтора року спілкування їй вдалося змінити ставлення дитини до життя і до людей.
- Він жив у дитячому будинку і навчився спілкуватися тільки з місцевими дітьми, а з однолітками за територією у нього виникали складності, він замикався. Я намагалася це виправити, ми часто виходили «в люди» і одного разу я помітила, що він спілкується з ровесниками без проблем - ось тоді я і зрозуміла, що не дарма з'явилася в його житті, - поділилася Тетяна.
Будемо дружити сім'ями
Після півтора років спілкування з Тетяною для Руслана знайшлися прийомні батьки. Саме спілкування з наставницею допомогло хлопчикові знайти спільну мову з сім'єю, яка бажала його усиновити. Вихованець побачив, що Тетяна довіряє їм і сам відкрився, став спілкуватися як «зі своїми». Н аставніца впевнена, що з набуттям Русланом сім'ї, їх спілкування не припиниться.
- Те, що у Руслана з'явиться сім'я - не означає, що я його втрачу. Я знайду нових друзів - його батьків і ми будемо продовжувати спілкуватися, ходити один до одного в гості і вітати у свята. Він став мені близькою людиною, частиною мого життя. Разом з батьками допоможу йому прийняти рішення вступити в ДВГАФК, у нього хороші успіхи в спорті, але він боїться йди до вузу. Поки що я не готова взяти іншого вихованця, тому що розумію всю відповідальність і поки що не готова до цього, - сказала Тетяна.
Нагадаємо, проекту «Наставництво» виповнюється три роки. Творці школи організовують фестиваль, в рамках якого розкажуть про свою діяльність, про те, хто може стати старшим другом для дитини з дитячого будинку і познайомлять гостей з вихованцями. Захід пройде 10 червня в парку імені Ю.О. Гагаріна з 14:00 до 17:00.
Марина Ємельянова, новини Хабаровська на DVhab.ru
Як допомогти дитині з дитбудинку: історія хабаровського наставника (ФОТО)
Руслан все життя провів в дитячому будинку і залишився б там до повноліття, якби не зустріч з Тетяною. Півтора роки тому жінка стала хлопчикові старшим другом і допомогла знайти сім'ю в підлітковому віці, що практично нереально. Про те, як благодійність може змінювати долі людей Тетяна розповіла кореспонденту DVhab.ru.
Шапка з іменами
Восени 2016 роки Тетяна Забара випадково дізналася про проект «Наставництво» в дитячому будинку №4.
- Я давно замислювалася про благодійність, але прочитавши про проект дитбудинку, зрозуміла - це саме те, що мені потрібно. Матеріальну допомогу надавати - занадто просто і незрозуміло - не видно результат. Тут допомога адресна. Ти займаєшся з конкретною дитиною, стаєш його другом, допомагаєш йому пізнавати світ по іншу сторону стін дитячого будинку, - розповіла Тетяна Забара.
Кожен майбутній наставник повинен пройти спеціальну школу - протягом місяця з кандидатами працюють психологи, пояснюють, як спілкуватися з вихованцями дитячого будинку. Потім дорослі знайомляться з дітьми в ігровій формі, а згодом складаються пари дорослий - дитина.
- У нас з Русланом все сталося природно. Це була чергова гра і нас попросили залишити в шапку імена хлопців, кого б ми хотіли бачити своїми вихованцями, діти теж писали імена бажаних наставників. Ми з Русланом одночасно один одного вибрали. З нами працювали настільки хороші фахівці - я навіть здивувалася, що такі є в дитбудинку. У нас уже склався стереотип, що в цій установі важкі діти і строгий персонал. Виявилося, що тут чуйні психологи і вони допомогли нам подружитися з хлопцями, - поділилася наставниця.
перші складності
Після того, як навчання закінчилося, Тетяна почала вибудовувати відносини з річним Русланом та з'явилися перші складності.
- Дуже непросто було перебудувати свій графік - потрібно цілий день раз на тиждень присвятити дитині, а у мене є син, якому теж потрібна увага. І кожен раз я намагалася провести час з Русланом поза стінами дитячого будинку - вийти погуляти, кудись сходити і дивилася на хлопчика, чи сподобається йому. Він же не виявляв жодних емоцій і мене це турбувало. Було важко, поки в один момент я не вирішила відпустити ситуацію. Я прийняла вихованця як частину свого життя, а не як обов'язок. Відразу з'явився час і я перестала турбуватися про його реакції, просто проводила з ним час і сама отримувала від цього задоволення, - розповіла Тетяна.
Через деякий час наставниця оформила гостьове відвідування і привела хлопчика в свою сім'ю - познайомила з дитиною і чоловіком. Руслан тримався насторожено, але час і тепле ставлення все виправило - хлопчик почав довіряти своїм новим друзям. Тетяна зазначає, що за півтора року спілкування їй вдалося змінити ставлення дитини до життя і до людей.
- Він жив у дитячому будинку і навчився спілкуватися тільки з місцевими дітьми, а з однолітками за територією у нього виникали складності, він замикався. Я намагалася це виправити, ми часто виходили «в люди» і одного разу я помітила, що він спілкується з ровесниками без проблем - ось тоді я і зрозуміла, що не дарма з'явилася в його житті, - поділилася Тетяна.
Будемо дружити сім'ями
Після півтора років спілкування з Тетяною для Руслана знайшлися прийомні батьки. Саме спілкування з наставницею допомогло хлопчикові знайти спільну мову з сім'єю, яка бажала його усиновити. Вихованець побачив, що Тетяна довіряє їм і сам відкрився, став спілкуватися як «зі своїми». Н аставніца впевнена, що з набуттям Русланом сім'ї, їх спілкування не припиниться.
- Те, що у Руслана з'явиться сім'я - не означає, що я його втрачу. Я знайду нових друзів - його батьків і ми будемо продовжувати спілкуватися, ходити один до одного в гості і вітати у свята. Він став мені близькою людиною, частиною мого життя. Разом з батьками допоможу йому прийняти рішення вступити в ДВГАФК, у нього хороші успіхи в спорті, але він боїться йди до вузу. Поки що я не готова взяти іншого вихованця, тому що розумію всю відповідальність і поки що не готова до цього, - сказала Тетяна.
Нагадаємо, проекту «Наставництво» виповнюється три роки. Творці школи організовують фестиваль, в рамках якого розкажуть про свою діяльність, про те, хто може стати старшим другом для дитини з дитячого будинку і познайомлять гостей з вихованцями. Захід пройде 10 червня в парку імені Ю.О. Гагаріна з 14:00 до 17:00.
Марина Ємельянова, новини Хабаровська на DVhab.ru
Як допомогти дитині з дитбудинку: історія хабаровського наставника (ФОТО)
Руслан все життя провів в дитячому будинку і залишився б там до повноліття, якби не зустріч з Тетяною. Півтора роки тому жінка стала хлопчикові старшим другом і допомогла знайти сім'ю в підлітковому віці, що практично нереально. Про те, як благодійність може змінювати долі людей Тетяна розповіла кореспонденту DVhab.ru.
Шапка з іменами
Восени 2016 роки Тетяна Забара випадково дізналася про проект «Наставництво» в дитячому будинку №4.
- Я давно замислювалася про благодійність, але прочитавши про проект дитбудинку, зрозуміла - це саме те, що мені потрібно. Матеріальну допомогу надавати - занадто просто і незрозуміло - не видно результат. Тут допомога адресна. Ти займаєшся з конкретною дитиною, стаєш його другом, допомагаєш йому пізнавати світ по іншу сторону стін дитячого будинку, - розповіла Тетяна Забара.
Кожен майбутній наставник повинен пройти спеціальну школу - протягом місяця з кандидатами працюють психологи, пояснюють, як спілкуватися з вихованцями дитячого будинку. Потім дорослі знайомляться з дітьми в ігровій формі, а згодом складаються пари дорослий - дитина.
- У нас з Русланом все сталося природно. Це була чергова гра і нас попросили залишити в шапку імена хлопців, кого б ми хотіли бачити своїми вихованцями, діти теж писали імена бажаних наставників. Ми з Русланом одночасно один одного вибрали. З нами працювали настільки хороші фахівці - я навіть здивувалася, що такі є в дитбудинку. У нас уже склався стереотип, що в цій установі важкі діти і строгий персонал. Виявилося, що тут чуйні психологи і вони допомогли нам подружитися з хлопцями, - поділилася наставниця.
перші складності
Після того, як навчання закінчилося, Тетяна почала вибудовувати відносини з річним Русланом та з'явилися перші складності.
- Дуже непросто було перебудувати свій графік - потрібно цілий день раз на тиждень присвятити дитині, а у мене є син, якому теж потрібна увага. І кожен раз я намагалася провести час з Русланом поза стінами дитячого будинку - вийти погуляти, кудись сходити і дивилася на хлопчика, чи сподобається йому. Він же не виявляв жодних емоцій і мене це турбувало. Було важко, поки в один момент я не вирішила відпустити ситуацію. Я прийняла вихованця як частину свого життя, а не як обов'язок. Відразу з'явився час і я перестала турбуватися про його реакції, просто проводила з ним час і сама отримувала від цього задоволення, - розповіла Тетяна.
Через деякий час наставниця оформила гостьове відвідування і привела хлопчика в свою сім'ю - познайомила з дитиною і чоловіком. Руслан тримався насторожено, але час і тепле ставлення все виправило - хлопчик почав довіряти своїм новим друзям. Тетяна зазначає, що за півтора року спілкування їй вдалося змінити ставлення дитини до життя і до людей.
- Він жив у дитячому будинку і навчився спілкуватися тільки з місцевими дітьми, а з однолітками за територією у нього виникали складності, він замикався. Я намагалася це виправити, ми часто виходили «в люди» і одного разу я помітила, що він спілкується з ровесниками без проблем - ось тоді я і зрозуміла, що не дарма з'явилася в його житті, - поділилася Тетяна.
Будемо дружити сім'ями
Після півтора років спілкування з Тетяною для Руслана знайшлися прийомні батьки. Саме спілкування з наставницею допомогло хлопчикові знайти спільну мову з сім'єю, яка бажала його усиновити. Вихованець побачив, що Тетяна довіряє їм і сам відкрився, став спілкуватися як «зі своїми». Н аставніца впевнена, що з набуттям Русланом сім'ї, їх спілкування не припиниться.
- Те, що у Руслана з'явиться сім'я - не означає, що я його втрачу. Я знайду нових друзів - його батьків і ми будемо продовжувати спілкуватися, ходити один до одного в гості і вітати у свята. Він став мені близькою людиною, частиною мого життя. Разом з батьками допоможу йому прийняти рішення вступити в ДВГАФК, у нього хороші успіхи в спорті, але він боїться йди до вузу. Поки що я не готова взяти іншого вихованця, тому що розумію всю відповідальність і поки що не готова до цього, - сказала Тетяна.
Нагадаємо, проекту «Наставництво» виповнюється три роки. Творці школи організовують фестиваль, в рамках якого розкажуть про свою діяльність, про те, хто може стати старшим другом для дитини з дитячого будинку і познайомлять гостей з вихованцями. Захід пройде 10 червня в парку імені Ю.О. Гагаріна з 14:00 до 17:00.
Марина Ємельянова, новини Хабаровська на DVhab.ru
Як допомогти дитині з дитбудинку: історія хабаровського наставника (ФОТО)
Руслан все життя провів в дитячому будинку і залишився б там до повноліття, якби не зустріч з Тетяною. Півтора роки тому жінка стала хлопчикові старшим другом і допомогла знайти сім'ю в підлітковому віці, що практично нереально. Про те, як благодійність може змінювати долі людей Тетяна розповіла кореспонденту DVhab.ru.
Шапка з іменами
Восени 2016 роки Тетяна Забара випадково дізналася про проект «Наставництво» в дитячому будинку №4.
- Я давно замислювалася про благодійність, але прочитавши про проект дитбудинку, зрозуміла - це саме те, що мені потрібно. Матеріальну допомогу надавати - занадто просто і незрозуміло - не видно результат. Тут допомога адресна. Ти займаєшся з конкретною дитиною, стаєш його другом, допомагаєш йому пізнавати світ по іншу сторону стін дитячого будинку, - розповіла Тетяна Забара.
Кожен майбутній наставник повинен пройти спеціальну школу - протягом місяця з кандидатами працюють психологи, пояснюють, як спілкуватися з вихованцями дитячого будинку. Потім дорослі знайомляться з дітьми в ігровій формі, а згодом складаються пари дорослий - дитина.
- У нас з Русланом все сталося природно. Це була чергова гра і нас попросили залишити в шапку імена хлопців, кого б ми хотіли бачити своїми вихованцями, діти теж писали імена бажаних наставників. Ми з Русланом одночасно один одного вибрали. З нами працювали настільки хороші фахівці - я навіть здивувалася, що такі є в дитбудинку. У нас уже склався стереотип, що в цій установі важкі діти і строгий персонал. Виявилося, що тут чуйні психологи і вони допомогли нам подружитися з хлопцями, - поділилася наставниця.
перші складності
Після того, як навчання закінчилося, Тетяна почала вибудовувати відносини з річним Русланом та з'явилися перші складності.
- Дуже непросто було перебудувати свій графік - потрібно цілий день раз на тиждень присвятити дитині, а у мене є син, якому теж потрібна увага. І кожен раз я намагалася провести час з Русланом поза стінами дитячого будинку - вийти погуляти, кудись сходити і дивилася на хлопчика, чи сподобається йому. Він же не виявляв жодних емоцій і мене це турбувало. Було важко, поки в один момент я не вирішила відпустити ситуацію. Я прийняла вихованця як частину свого життя, а не як обов'язок. Відразу з'явився час і я перестала турбуватися про його реакції, просто проводила з ним час і сама отримувала від цього задоволення, - розповіла Тетяна.
Через деякий час наставниця оформила гостьове відвідування і привела хлопчика в свою сім'ю - познайомила з дитиною і чоловіком. Руслан тримався насторожено, але час і тепле ставлення все виправило - хлопчик почав довіряти своїм новим друзям. Тетяна зазначає, що за півтора року спілкування їй вдалося змінити ставлення дитини до життя і до людей.
- Він жив у дитячому будинку і навчився спілкуватися тільки з місцевими дітьми, а з однолітками за територією у нього виникали складності, він замикався. Я намагалася це виправити, ми часто виходили «в люди» і одного разу я помітила, що він спілкується з ровесниками без проблем - ось тоді я і зрозуміла, що не дарма з'явилася в його житті, - поділилася Тетяна.
Будемо дружити сім'ями
Після півтора років спілкування з Тетяною для Руслана знайшлися прийомні батьки. Саме спілкування з наставницею допомогло хлопчикові знайти спільну мову з сім'єю, яка бажала його усиновити. Вихованець побачив, що Тетяна довіряє їм і сам відкрився, став спілкуватися як «зі своїми». Н аставніца впевнена, що з набуттям Русланом сім'ї, їх спілкування не припиниться.
- Те, що у Руслана з'явиться сім'я - не означає, що я його втрачу. Я знайду нових друзів - його батьків і ми будемо продовжувати спілкуватися, ходити один до одного в гості і вітати у свята. Він став мені близькою людиною, частиною мого життя. Разом з батьками допоможу йому прийняти рішення вступити в ДВГАФК, у нього хороші успіхи в спорті, але він боїться йди до вузу. Поки що я не готова взяти іншого вихованця, тому що розумію всю відповідальність і поки що не готова до цього, - сказала Тетяна.
Нагадаємо, проекту «Наставництво» виповнюється три роки. Творці школи організовують фестиваль, в рамках якого розкажуть про свою діяльність, про те, хто може стати старшим другом для дитини з дитячого будинку і познайомлять гостей з вихованцями. Захід пройде 10 червня в парку імені Ю.О. Гагаріна з 14:00 до 17:00.
Марина Ємельянова, новини Хабаровська на DVhab.ru
